Дворянські садиби Слобожанщини + дендропарк

Термін: 2011.05.21-22
Маршрут: Полтава Південа - електричка - ст. Садки - Шарівський парк (Шарівка) - Мурафа - Наталіївський парк (Володимирівка) - "Поющие террасы" (Городнє) - Краснокутський дендропарк (Краснокутськ) - Велика Рублівка - Милорадове - Крутий берег - Полтава
Учасники: Антон, Макс, Сергій, Юра

Розпочалася наша подорож з Південного вокзалу, а саме в 08:40 в електричці № 6294 Полтава-Огульці. При посадці за 20 хв. до відправлення народу в вагонах було багатенько. Дві бабульки вже самі пересіли на інші місця і тим самим дали нам змогу компактно розмістити свої вели.

На станцію Садки прибули трохи з запізненням. Швидко вигрузились і через пару хвилин були готові "к старту".

Від ст. Садки до села Шарівка веде ґрунтовка десь кілометрів вісім. (рек. Після сильних дощів краще там не їхати). В самому селі закупили продукти для невеличкого перекусу. І вже через пару кілометрів ми заїхали в Шарівський парк через господарський двір дворянської садиби. Господарський двір включав в себе: манеж із конюшнями (згоріли давно), автомобільні гаражі, електростанцію, каретні сараї, казарму для обслуги,  будинок управителя, будинок садівника з оранжереями. Зараз більшість будівель залишилося і в деяких мешкають люди в своїх квартирах і розміщено навіть поштове відділення.

На голодний шлунок не хотілося шататись по території парку садиби. Тому зупинились ми на перекус біля моста через ставок. 

Макс взявся готувати яєчню, але вийшов омлет. Яйця, які купили в селі розтовклися в багажній сумці.

Вже на ситий шлунок ми продовжили екскурсію по маєтку, останнім власником якого була родина Кенігів, а саме Леопольд Кеніг - цукрозаводчик, один з найзаможніших підприємців Російської імперії.
Якщо піднятись на гірку, що зразу починається за ставком, то потрапимо в алею з чотирьох рядів голландських лип з вертикальними гілками. Існує припущення, що розташування гілок лип подібним чином нагадує щось готичне, що створює ілюзію, що Ви перебуваєте в храмі псевдоготичного стилю.

Саму гірку до алеї в народі називають цукровою. Таку назву вона отримала завдяки жінці Кеніга: одного разу влітку їй захотілося покататися на санках по снігу, і люблячий чоловік, щоб виконати її бажання, наказав за ніч засипати всю гірку цукром. Таким чином, здійснилося бажання жінки і гірка отримала свою назву. Недаром існує такий вислів: А ваша Галя балована! Це якраз стосовно цієї жінки. І якщо тема зайшла про жінку то заодно повідаю ще одну плітку: "Жена Кённига была редкой красавицей. И, как гласят народные легенды, отдыхая как обычно в Крыму летом, она страстно влюбилась в русского офицера. Кённиг отправляет одного из управляющих к ней в Ялту дабы убедится что любимая жена ни в чем не нуждается. Но приехав назад, Кённигу не понравился отчет управляющего о том что его жена счастлива, наслаждается жизнью и ни в чем не нуждается... Кённиг собирается и сам едет к любимой жене... привехав, он не застает ее дома, ему докладывают что жена как обычно прогуливается по паркам... так соскучившись, он не ждет ее дома, а идет к ней на встречу и тут видет ее на камне с тем самым офицером... Кённиг молча забирает жену и увозит домой... Офицер не выдержав такого - стреляется... До наших дней дошла информация что Кённиг за всю оставшуюся жизнь ни разу словом не упрекнул жену в этом... Но в один из прекрасных дней на аллеи где каждый день гуляла его супруга появился тот самый камень из Крыма, который был привезен сюда по приказу Кённига. Вероятно таким образом он всё же хотел чтобы жену хоть чуть-чуть мучала совесть... Но чувствовала она не известно никому... и возможно вместо мук совести, проходя мимо этого камня, она вспоминала те самые минуты проведенные с простым русским офицером.... С тех самых пор народная молва наделила камень магическими способностями. Надо подержаться за него, и загадать желание. Обязательно о любви, и обязательно с чистой-чистой душой... Говорят, сбываются."
А ось і сам камінь "Кохання":

Також пройшлися по розвалинах оранжереї, де раніше вирощували цитрусові та виноград. 

Садівник жив в досить гарненькому будинку, що поряд з оранжереями.

Біля ставку знаходиться альтанка з колодязем. Прикрашена вона різними скульпурками, одна з яких явно офігела від сучасного стану всього маєтку...

Далі пройшли мимо других воріт садиби та центральних воріт з будинком варти...

Сам палац частково відреставрований зовні і то тільки фронтальна частина, а тильна ... без коментарів ...

Не зважаючи на заборону проводити фотосессії все ж можна зустріти тут різних персонажів ... аж до цариці ...

А ця частина палацу була добудована за радянських часів у 1920 році:

А це мабудь фамільний герб власника на символічній хвіртці до діброви:

Через цю браму мабуть виходила на прогулянку дібровою з віковими дубами жінка Кеніга. Проходила по мощених каменем доріжках та натикалася на "кримську" каменюку і згадувала свої любовні втіхи на ній ).

Якщо йти (в нашому випадку їхати) далі по стежці то потрапимо до дерев'яного будинку лісника, поряд водонапірна вежа,

повертаючись назад побачимо два фазаника, невеличку котельню для них а також літній павільйон...

А ще можна потрапити на місце могильного склепу попередніх власників маєтку Гебенштрейнів. Залишився тільки надгробний камінь...

Внизу діброви височить багатовіковий дуб. Його ще називають дуб-бажань, якщо кинути в дупло монетку, бажання збуваються... А ось Сергій шось забажав так сильно ... що намагався його обійняти...

Наостанок невеличкого екскурсу по Шарівському парку покажу фото як виглядала садиба в роки свого розквіту...

А далі ми поїхали в Наталіївський парк, ще одну садибу іншого заможного цукрового магната...

Проїхавши в сторону с. Володимирівка 15 км, ми опинилися біля парадної брами - головних воріт садиби. Парадний в'їзд нагадує середньовічний замок. Він виконаний у вигляді арки. В загальний об'єм арки входять також масивні ковані ворота та службове приміщення - сторожка з вузькими віконцями.

Садиба заснована у 1884 році поміщиком і цукрозаводчиком Павлом Івановичем Харитоненком, та названа на честь його молодшої дочки Наталії. Сам Павло Харитоненко жив у збудованому за власний кошт особняку на Софійській набережній у Москві. Зараз в цьому домі знаходиться резиденція посла Великобританії. Але повернемось до садиби...

Проїхали ми через парадний в'їзд в глибину парку до Свято-Преображенского храму, який називають перлиною Наталівки. Кажуть, що храм збудований для вінчання дочки Наталії. А ще кажуть, що побудували точну копію цього храму у Франції: на Лазурному березі, в Ніцці. Але мій пошук в Інтернеті фотографій того храму результатів не дав.

Архітектурне диво побудоване за проектом академіка архітектури Олексія Вікторовича Щусєва, який широко відомий як автор проекту мавзолею В.І.Леніна та Казанського вокзалу в Москві.
Зовнішні стіни церкви прикрашені шістнадцятьма рельєфними розетками з зображенням святих та декоративним орнаментом за ескізами видатного скульптора О. Т. Матвєєва. Також у кладку стін були вмонтовані середньовічні рельєфи, привезені з Європи.

Зараз в храмі діє Спаська церква, а за радянських часів в ньому був спочатку музей давньоруського мистецтва до 1935, а потім храм використовувався як котельна санаторію до кінця 80-х.

Якщо пройти трохи на північ від храму то потрапимо до залишків оранжереї та зимового саду. Поряд височить водонапірна вежа с драконами на стоках.

Далі пройшовши стежкою, опиняємося біля флігеля зі левами на вході. Вони виготовлені з білого мармуру. Кажуть (а точніше пишуть в Інтернеті), що левів намагалися вкрасти, але мабуть занадто важкі вони були, одного тільки трохи зрушили з місця.

Ще до складу садиби входили манеж і стайні.

Виїхали з садиби ми через Західні ворота, де з двох боків стоять масивні пілони, які обрамляють в'їзд з кам'яними "бабами". Але самих "баб" уже там немає. Дехто пише, що їх вкрали, але також пишуть, що їх перевезли в Краснокутський дендропарк... 

А далі ми поїхали до "Поющих террас", що в селі Городнє. Побудовані вони були в XIX столітті тим самим поміщиком Павлом Харитоненком. Бідний ґрунт не давав можливості вирощувати примхливі екзотичні сорти плодових рослин. І тоді було знайдено оригінальний вихід: на схилі балки було побудовано 6 терас, які, розташувавшись величезною дугою, цілий день розгорнуті до сонця. Кам'яна кладка терас додатково накопичувала тепло, що дозволило вирощувати тут найрідкісніші види рослин. Завдяки незвичайній формі цього саду тут чутні навіть самі тихі звуки на відстані в 60 метрів.

На середній терасі ми залишилися на ніч, розбивши намети біля стіни.

А зранку ми вирушили в напрямку Краснокутська, де знаходиться чудовий дендропарк. І вже через 9 км. були на місці.

І тут Макс пробив камеру, незважаючи на розрекламовані "броньовані" покришки.

А тим часом, поки клеїлась камера, ми приготували обід... і смачно перекусили...

Потім проїхались парком... І побачили лебедів на озері, хатинку Баби-Яги, ходи до печер, русалку, альтанку на острові кохання...

... а також кам'яних баб, перевезених в дендропарк з Наталіївки ...

Після відвідування дендропарку спочатку планувалось їхати на станцію Водяна і електричкою в Полтаву. Але Макс запропонував їхати в Полтаву веліками. Казав він що там їхати зовсім мало...

І ми взяли курс на Полтаву... Через деякий час, я запропонував Сергію їхати до ст. Комак на потяг... А сам почав доганяти Антона та Макса. Вони чекали мене на межі Харківської і Полтавської областей...

Зі сторони Полтави темніли грозові хмари, але гроза пройшла мимо ...

І вже після хорошого відпочинку в с. Велика Рублівка ми все ж докрутили до Полтави...

... Але краще б ми поїхали назад електричкою ... )

Трек, який ми проїхали:

Фотографії: