Велоподорож до ПІРАМІД (ч.I)

Термін: 22-23 вересня 2012 року (2012.09.22-23)

Маршрут: ст. Полтава-Київська - поїзд - ст. Гребінка - с. Тарасівка - м. Пирятин - с. Крячківка - с. Березова Рудка - с. Нові Мартиновичі - с. Нова Гребля - с. Антонівка (Чернігівська обл.) - с. Каплинці - м. Пирятин - с. Велика Круча - с. Ульяновка - ст. Гребінка - поїзд- ст. Полтава-Київська.

Учасники: велолюбителі велофоруму "БЫСТРЕЕ ВЕТРА"

Люби і знай свій рідний край !!!

Основною темою цього велосипедного походу вихідного дня була ціль відвідати одну із трьох (чи п'яти?) європейських пірамід. Тому на велофорумі "БЫСТРЕЕ ВЕТРА" швиденько згуртувався народ аж в три групи.

І вже в суботу не світ не зоря о 04:44 стартувала перша група велотуристів на поїзді № 120Д ДОНЕЦЬК-КИЇВ ПАС до наміченої мети...

- За все годы своих путешествий я впервые грузился с велосипедом в вагон на ходу! Это было что-то, особенно для тех, кто ехал с нами впервые… Ольга получила хорошую порцию адреналина. Гребинка встретила нас слегка мокрым асфальтом, и «двумя» каплями дождя. Но, выехав на трассу мы уже катили по сухому асфальту и под лучами поднявшегося солнышка. - ділиться враженнями від старту автор маршруту Валерій.

Від станції Гребінка ми неквапно доїхали до траси Київ-Харьків, що проходить на околиці Пирятину. Тут нас вже чекала друга група велолюбителів, яка прибула на автомобілі...

Легенький перекус, фото на фоні місцевої пам'ятки - водонапірної вежі...

На території автовокзалу біля бензозаправки в 1962 році відзняли комедійний фільм "Королева бензоколонки".

"У пошуках місця для зйомок, асистенти режисера об’їздили мало чи не всю Україну. Місцем, де розгорталися основні події кіносюжету, українські кінематографісти обрали мало кому відомий райцентр на Полтавщині - Пирятин. Кажуть, що саме водонапірна вежа оригінального дизайну поблизу бензоколонки й схилила режисера фільму до рішення проводити зйомки в цьому містечку.

Але пожежники, з метою пожежної безпеки, заборонили зйомки на діючій АЗС. І реквізитори поруч побудували іншу АЗС, уже бутафорську. Ще одна автозаправка була побудована у павільйоні студії ім.О.Довженка...

Пирятинська водонапірна вежа з’являлась в кадрі не менше, ніж головна героїня кінострічки, через що стала впізнаваним символом міста..." (джерело 7dniv.info)

А ще раніше в 1958 році вежа також попала в кадри художнього фільму "Первый парень".

Ось за цими посиланнями можна переглянути ці фільми: "Королева бензоколонки" та "Первый парень".

Зараз водонапірна вежа не використовується по призначенню, бо вона начебто «падає» на дорогу. Тому місцеві жителі називають вежу «пізанською»...

І вже невдовзі група попрямувала трасою в напряму Березові Рудки... Зараз проводиться розширення шляху і тому ми довгенько їхали по вільній ділянці, поки звернули з неї через 15 км.

І ось уже доїхали до палацово-паркового комплексу садиби Закревських в селі Березова Рудка. Проїхали вздовж білої огорожі з альтанкою і через головні ворота в'їхали на територію маєтку...

За 10 грн. з носа нам провели цікаву екскурсію в сам палац (піднімалися парадними сходами до бальної зали) та в Березоворудський народний історико-краєзнавчий музей, що розташований в правому флігелі маєтку.

Багато знаменитих людей були гостями родини Закревських, серед них і Тарас Шевченко, який п'ять разів за життя відвідав цей маєток (у 1843—1847 роках). Тут Шевченко намалював портрети Платона Закревського та Ганни Іванівни Закревської, з якої "крутив" роман і їхні відносини мали вплив на подальші творчі шедеври "кобзаря"...
Про Закревських, їх маєток та теперішній музей добре написано на сайті "Перше екскурсійне бюро".
На закінчення екскурсії проїхалися парковою зоною маєтку та поїхали до головної цілі походу...

... І ось вона - Березоворудська піраміда...

"Таких унікальних пам'яток як піраміди-усипальниці справді всього лише три на всю Європу: одну було збудовано в Римі для Гая Цестія, а дві інші розташовані саме на полтавській землі. Перша з них височить у селі Комендантівка Кобеляцького району, а друга в селі Березова Рудка, що на Пирятинщині... 

...Вона нагадує усипальницю фараонів у мініатюрі, адже була споруджена за всіма правилами будівництва єгипетських пірамід: основа чотирикутна, ребра граней чітко спрямовані за сторонами світу. Усередині – хрестоподібний склеп з чотирма нішами. Колись тут був вівтар з великим православним пам'ятним хрестом посередині. Внутрішні поверхні стін було розписано з одного боку біблійними письменами, а з другого фресками в єгипетському стилі. Зовні піраміду Закревських покрили цементом, але так, щоб здавалося ніби її облицювали плитами. Для будівництва піраміди використовували місцеву цеглу та обтесаний граніт, зокрема, матеріали, привезені з Африки. Споруда являла собою триповерхову каплицю, вхід до якої з південного боку охороняла скульптура янгола, яка насправді була статуєю крилатої давньоєгипетської богині родючості і материнства Ізіди, привезеною з Єгипту власником помістя, послом Російської імперії у країні пірамід Гнатом Закревським. Статуя була дуже давня: її створили приблизно у другому тисячолітті до нашої ери. У рідній Березовій Рудці Гнат Закревський у 1898 році звелів збудувати над родинним склепом своїх батьків Платона і Ганни Закревських цегляну каплицю, подібну до єгипетських пірамід. Головний прокурор Сенату Російської імперії, зять прем’єр-міністра Петра Столипіна Гнат Платонович Закревський помер у 1906 році в Єгипті від серцевого нападу. Його дочки бальзамували тіло батька і перевезли у Березову Рудку, де поклали на вічний спочинок у сімейній каплиці-піраміді поряд з його батьками. Та недовго судилося спокійно спочивати тілам похованих там представників славного роду Закревських. У 1917 році більшовики спаплюжили унікальну усипальницю, обдерли фрески і письмена, розбили і викинули стародавню статую богині, витягли останки небіжчиків з цинкових домовин і пошпурили їх у рівчак біля сільського кладовища, на якому пізніше місцеві селяни перепоховали їх. Згодом, вже у повоєнний час, цей витвір архітектури переобладнали під склад молокозаводу, бо, за свідченнями старожилів, продукція у поховальних камерах довго не псувалась. У 80-х роках у зв’язку із запланованим будівництвом будинку культури, піраміду, яка "не вписувалася в архітектурний вигляд села", було вирішено взагалі знести, але вона виявилася настільки міцною, що її не подужали і найпотужніші бульдозери, адже основою для розчину були знову ж таки яєчні білки та кров молодих тварин. Не обійшлося і без містики – техніка взагалі відмовилася працювати. Тому й збереглася ця піраміда до наших днів." (джерело orenda.pl.ua)

Після невеличкого перекусу біля магазину, що в центрі села, поспішили в село Нові Мартиновичі, де розпочалося святкування Дня села. 20 років тому багато мешканців з села Мартиновичі Поліського району на Київщині були евакуйовані сюди після Чорнобиля.
Приїхали ми вчасно і нас пригостили кулешем та млинцями з медом. Пообідали тут смачно, поспілкувались з місцевими та закупили продукти на вечерю.

І не зважаючи на пропозиції залишитись в селі ще й на дискотеку ми все ж рушили далі до місця ночівлі біля села Нова Гребля. Невдовзі ми покинули Полтавську область і опинились в Чернігівській...

Місце для табору вибрали біля річки Удай на колишній дорозі. Розбили намети, розвели багаття, приготували кашу та чекали на прибуття третьої групи, яка виїхали автівкою з Полтави після обіду. І ось коли зовсім стемніло, приїхали останні учасники походу і можна було готувати шашлик.

Після поїдання смакоти, обміну враженнями та інтелектуальної гри можна було сміло йти відпочивати.

І вже о сьомій ранку під ненав'язливий звук пляшок велотуристи почали покидати свої намети... За водою для приготування сніданку ходили у двір місцевого дядька, а дехто зранку ходив купатися в річці...

Поснідали, зібрались та поїхали в село Антонівка.

Село розташувалось п'ятикутником - п'ятьма довгими вулицями, до яких прилягають невеликі провулки. В центрі на пагорбі височить окраса села - Свято-Покровська церква.

Дещо незвично виглядає церква всередині після реставрації...

Багато легенд пов'язані з подіями Північної війни початку ХVIII століття. Начитавшись про це в uk.wikipedia.org, ми цікавились де знаходиться "Шведська могила". Але місцеві жителі не змогли нам вказати це місце. За браком часу ми вже не шукали могилу а поїхали далі по маршруту...

... З Антонівки до села Усівка їхали ґрунтами. Добре, що дороги ще не встигли розкиснути після осінніх дощів.

З Усівки вже нормальною дорогою доїхали в село Каплинці. Тут колись давно був широкий дерев'яний міст через річку Удай по дорозі на Пирятин. А зараз залишилися лише дерев'яна кладка. Довжина цієї переправи приблизно 230 метрів. Ось цей міст став також "ізюменкою" нашого велопоходу.

Далі через ліс та луки заїхали в місто Пирятин та попрямували до головної історико-архітектурної пам'ятки Пирятина - діючого собору Різдва Богородиці (1781, нині належить УПЦ МП), який має елементи українського бароко.

Від собору поїхали до закинутого кіркута.

В цей день в Пирятині святкувався День міста. Але свято розпочиналось десь після 15:00, тому нам чекати було ніколи і ми поїхали в Велику Кручу відвідати приватну пивоварню.

Поряд з пивоварнею знаходиться музей українського побуту.

На цьому місці закінчила велоподорож для більшості її учасників. Дві групи загрузилися на автівки і відправились додому. А нам ще прийшлось крутить педалі до станції Гребінка через село Ульяновка.

Вже на станції ми розпитали у чергового по вокзалу куди прибуде поїзд і звідки починається нумерація вагонів. І цього разу не прийшлося бігати з багажем по перону.
В дні цього туристичного походу відзначали 75-річчя заснування Полтавської області, тому учасники велопоходу мали з собою символіку з цього приводу та розповідали всім про це свято.

- Понравилось добродушное отношение местного населения к велотуристам, даже некоторые велодедушки хотели к нам присоединиться! - підсумовую Валерій і ми згодні з ним.

---

ТРЕК маршруту:

Більше фоток:

Ще один альбом Вови ТУТ і архів фоток Толіка ТУТ